Ансельм Ґрюн, німецький венедиктинець, філософ і богослов, ясно й стисло окреслив колись сутність ангелів: “Ангели єднають наш світ зі світом Бога. За їхнім посередництвом Бог входить у нашу щоденну дійсність, і тому ми так добре почуваємося тоді, коли про них говоримо. Бо Бог – завжди цілком інший, незбагненний, неназваний; Він – абсолютна таємниця, якої ніколи не розгадаємо й не зрозуміємо. Зате, за посередництвом ангелів, Господь у доступний для нас, людей, спосіб виявляє нам Свою близькість. […] Ангели – це посланці Бога. Звертають нашу увагу на Нього. Спрямовують наші погляди на Його таємницю. Налагоджують зв’язок між Небом і землею, між Богом і людиною. Спускаються й підіймаються драбиною Якова[1] для того, щоби послання Боже назавжди оселилося в наших серцях”.
Нехай достатньо буде нам такого визначення ангелів. Бо й так не на ньому я хотів разом з Вами зосередити увагу. Прагну сказати сьогодні кілька слів про нашу, християн, дітей Божих, гідність. Так, саме так – про гідність. Адже ангели дуже виразно, ідеально показують нам, які ми великі створіння Божі, скільки гідности містить у собі слово “людина”. А ще ангели, а точніше, сам факт їхньої присутности й наша віра в цю присутність, можуть допомогти нам наблизитися до Христа.
То саме Христос – центр і простір нашої єдности з ангелами. Наближаючись до ангелів, ми, водночас, наближаємося до Христа; можна сказати, що саме в цей момент входимо в простір, який автор Послання до Євреїв назвав небесним Єрусалимом, де безліч ангелів; потрапляємо на святкові збори, “до Церкви первороджених, на небі написаних…” (Євр. 12:22-23).
Таємничий автор новозавітної книги, особу якого не вдалося встановити, адресував своє послання євреям. Тож не дивно, що в ньому безліч аналогій із сюжетами зі Старого Заповіту та посилань на нього, чимало заплутаних богословських міркувань: адже писав свої слова, звертаючись до представників вибраного народу, яким тематика єдиного Бога та Його об’явлення була відома, до людей, долею яких була біблійна історія та багатовікове очікування на Месію.
А тому й ангелів – добре відомих євреям зі сторінок Біблії – згадує не один раз. Отож, простежмо за його думкою.
Ангели, як духовні істоти, теж заселяють одну з частин будівлі, званої ділом створення, – частину, безперечно, досконалішу від нашої, але не зовсім чужу нам. Досконалішу, оскільки вони вирізняються вищим інтелектом, сильнішою волею, духовнішою природою й більшою красою. А не зовсім чужі ангели нам тому, що їх, як і нас, сотворив Бог. Тепер хтось допитливий міг би запитати: “Ну добре, але чи факт існування ангелів не вказує, що людство ще більше віддалене від могутности Бога, ніж ми думали? Чи створення цих невидимих духів не відсуває нас на ще нижчу позицію, набагато менш значиму, ніж нам здається? Одним словом: чи правда про ангелів має бути причиною нашого смутку, заздрости й, можливо, навіть почуття загрози?” Ні! Навіть якщо ангели досконаліші від нас і володіють більшим почуттям власної гідности, не можна забувати, що, по суті, вони – наші СЛУГИ. Бог покликав їх, зокрема, для того, щоби вони були до наших послуг, щоби допомагали нам у дорозі до спасіння. У Посланні до Євреїв читаємо: “Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?” (Євр. 1:14). А отже, покликання ангела – СЛУЖІННЯ Богові й людині.
І ще одне. Син Божий став саме ЛЮДИНОЮ, а не ангелом. І саме цим “перевищуємо ангелів”; тому таємничий автор Послання до Євреїв і міг написати своїм адресатам, що “приймає Він [Бог] не Анголів, але Авраамове насіння” (Євр. 2:16).
Розмірковуючи про велич і гідність Христа, натхненний автор далі пише: “Він [Син] був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величности на висоті. Він остільки був ліпший понад Анголів, оскільки славніше за них успадкував Ім’я” (Євр. 1:3-4). І ще нижче: “Кому бо коли з Анголів Він [Бог] промовив: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив!»? (Євр. 1:5). “ Він [Творець] не піддав Анголам світ майбутній” (Євр. 2:5), а Ісусові Христові. Надзвичайно образно передав цю правду стародавній автор Акафісту до Пресвятої Богородиці, пречудового Марійного гимну Східних Церков. Умістив він у ньому такі рядки:
- РАДУЙСЯ, ГЛИБИНО, І ДЛЯ АНГЕЛЬСЬКОГО РОЗУМУ НЕПРОГЛЯДНА…
- РАДУЙСЯ, ЧУДО ДЛЯ АНГЕЛІВ ПРЕДИВНЕ…
- РАДУЙСЯ, ПРЕСВЯТА КОЛІСНИЦЕ СУЩОГО НА ХЕРУВИМАХ;
- РАДУЙСЯ, ПРЕСВЯТА КОЛІСНИЦЕ СУЩОГО НА СЕРАФИМАХ.
Своєю чергою, наша, людська, слава й честь полягають у тому, що – як це нам уже чудово довів автор Послання до Євреїв – ми не набагато менші від ангелів. Поза тим, як прегарно пише Біллі Ґрем, відомий американський пастор: “Навіть ангели перестали б існувати, якби Ісус, Який є Всемогутнім Богом, не підтримував їх Своєю силою”.
Поет і філософ ліванського походження Халіль Джебран (1883-1931) написав колись ось такі мудрі слова: “Першою думкою Бога був ангел. Першим словом Бога була людина”. Саме так, дорогі Брати й Сестри; і ми, і ангели – діти Божі. І ми, і вони потрібні одне одному. Різниця між нами – доволі принципова, чого неможливо приховати, – ангели завжди готові допомагати нам, але ми часто не бажаємо приймати цю поміч. Отож, намагаймося якнайшвидше стати подібними до них.
[1] Див. Бут. 28:10-22.
